Історія відкриття кисню.

VIII ст. — китайський учений Мао — встановив наявність у повітрі газу, який підтримує дихання і горіння. Однак а європейці кисень відкрили майже через 1000 років . Видатний шведський хімік К. В. Шеєле у 1771 р. встановив, що повітря складається з кисню й азоту.

1774 р. — Дж. Прістлі добув кисень розкладом меркурій (ІІ) оксиду. Усе ж — головні особи в історії відкриття кисню не К. В. Шеєле і не Дж. Пристлі. Вони відкрили новий газ — кисень, попри це і до кінця своїх років залишаючись ревними захисниками теорії флогістону, яка тривалий час гальмувала розвиток науки. Особливе значення в історії відкриття кисню мають праці А. Лавуазьє. Він (1775 р.) встановив, що кисень — складова частина повітря, створив кисневу теорію горіння (за 200 років вона не тільки не була спростована, а й отримала безліч підтверджень своєї правильності), яка прийшла на зміну теорії флогістону. У 1898 р. англійський вчений Кельвін підтвердив, що людству загрожує задуха, оскільки в повітря виділяється величезна кількість вуглекислого газу не тільки від дихання, а й від промислових підприємств. Це ствердження спростував К. А. Тимірязєв. Він довів, що людству не дадуть загинути зелені рослини.